Навчальний посібник для студентів-медиків


НазваниеНавчальний посібник для студентів-медиків
страница3/18
Дата публикации18.07.2013
Размер2.58 Mb.
ТипДокументы
vb2.userdocs.ru > Культура > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
^

Українська лексикографія

Питаннями укладання словників письменники і вчені на Україні цікавилися здавна. Першою спробою укладення словника власне української мови був невеличкий (близько 1000 слів) словничок, доданий до першого видання «Енеїди» І.П. Котляревського. Подібний словничок під назвою «Краткій малороссійській словарь» (1130 українських слів) було додано до першої граматики української мови О. Павловського (1818 р.).


Протягом XIX — початку XX ст. були інші спроби укладання загальних і спеціальних словників, зокрема «Словарь малороссийского наречия» О. Афанасьєва-Чужбинського, виданий у 1855 р. Кращим словником другої половини XIX ст. вважається «Опыт русско-украинского словаря» М. Левченка (Київ, 1874 р.). Хоч у ньому і неповно подано словниковий матеріал української мови (всього 7600 слів). У 1893—1898рр. вийшов чотиритомний «Словарь російсько-українськнй» М. Уманця (псевдонім М. Комарова) і А. Спілки (псевдонім співавторів М. Комарова).

Визначним явищем української лексикографії початку ХХ століття було видання чотиритомного тлумачного «Словаря україн­ської мови» (1907—1909 рр.), упорядкованого Б. Грінченком. Цей словник—тлумачний за способом пояснення слів і одночасно— перекладний, у ньому українські слова (близько 68 тисяч) перекла­даються і пояснюються російською мовою, а ілюструються прикла­дами з творів українських письменників від І.П. Котляревського до 1870 р., з народної творчості і діалектної мови.

«Словарь української мови», упорядкований Б. Грінченком, відіграв велику позитивну роль у розвитку української літератур­ної мови. Не втратив він свого значення й тепер, хоч уже й застарів.

Є два типи словників: а) енциклопедичні і б) мовознавчі.

Енциклопедичні словники коментують зміст предметів, явищ, історичних подій, розповідають про видатних політичних діячів, провідних учених, діячів культури тощо. З-поміж них розрізняють загальні енциклопедичні словники («Українська радянська енциклопедія» в 17-ти томах, 1960—1965 рр.; «Український ра­дянський енциклопедичний словник» у 3-х томах, 1966—1968 рр.) і спеціальні (Сільськогосподарська, Народного господарства, Кібернетики тощо).

Мовознавчі словники пояснюють слово. Слово можна пояснювати з різних поглядів (походження, історія, значення, правопис, наго­лошення, відповідність слову іншої мови тощо).

Мовознавчі словники бувають перекладні (кількамовні) й одномовні.

У перекладних словниках подаються переклади слів з однієї мови на іншу. До кожного слова, яке перекладається, подається відповідне слово іншої мови. Якщо слово, що перекладається, ба­гатозначне, тоді спочатку дається переклад основного значення, а потім додаткових значень. До перекладних належать «Англо-український словник» (1974 р.), «Німецько-український словник» (1958 р.), «Французько-український словник» (1955 р.) і «Українсько-французький словник» (1963 р.), «Польсько-український словник» (1958—1960 рр.), підготовлені співробітниками Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні Академії наук УРСР, «Російсько-український словник» (1968 р.), «Українсько-російський словник» (1953— 1963 рр.) та ін.
До одномовних словників належать:

^ Тлумачні словники, в яких з'ясовуються основні, додаткові і переносні значення слів даної мови, приналежність їх до певних стилів, частота вживання тощо (див. «Словник української мови»).

^ Етимологічні словники. У них з'ясовується походження слів, їхні найдавніші корені, а також розвиток значень слів, зміни в їхній будові. Колектив наукових працівників Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні під керівництвом члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука уклав «Етимологічний словник української мови».

Історичні мовознавчі словники подають у текстах і пояснюють слова, які вживалися в мові раніше. Нині такий словник уклали учені Інституту суспільних наук України. Досі спеціалісти користуються дуже цінними «Материалами для словаря древнерусского языка» І.І. Срезневського в 3-х томах (останнє видання 1959 р.) — словником, укладеним на основі дослідження 2700 писемних пам'яток XI—XIV і частково XV— XVI ст.

^ Орфографічні словники подають норми правопису слів. У 1955 р. вийшов найповніший для того часу (близько 40 тисяч слів) «Орфографічний словник», укладений І.М. Кириченком на основі його ж попередніх орфографічних словників. Він містить найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі при напи­санні.

У 1975 р. вийшов новий «Орфографічний словник української мови», повніший за попередній (11 400 слів). Його підготували пра­цівники Інституту мовознавства АН УРСР (редактори — С.І. Головащук і В.М. Русанівський). Словник містить лексику сучасної української літературної мови. Останній «Орфографічний» словник української мови виданий Академією наук України в 1994 році.

Словники іншомовних слів пояснюють походження іншомовних слів і їхнє значення. У них зазначається, з якої мови запозичено слово, якого воно походження, з яких елементів утворене і яке його значення.

У 1975 р. вийшов новий український «Словник іншомовних слів» (редактор — член-кореспондент АН УРСР О. С. Мельничук). Словник іншомовних слів, Нац. Університету ім. Тараса Шевченка, Київ, 2000, 662с.

^ Синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди слова-синоніми. У 1960 р. було видано «Короткий словник синонімів української мови» П.М. Деркача. У ньому розроблено 4279 синонімічних рядів, до складу яких входять: загаль­новживана лексика, широковідомі діалектизми, іншомовні слова, які часто використовуються у мові.

^ Діалектні словники з'ясовують значення і межі поширення діалектних слів незалежно від того, відомі вони в літе­ратурній мові чи ні.

Фразеологічні словники подають значення стійких фразеологічних словосполучень (у контексті, нерідко з вказівкою на джерело, з якого взято). До них належать «Фразеологічний словник» Н.О. Батюк (1966 р.), «Словник українських ідіом» Г.М. Удовиченка (1968 р.).

^ Словники наголосів. Основне завдання цих словників — подати правильний наголос слів української мови не тільки в основних, а й в інших формах.

Словники правильної літературної вимови (орфоепічні). У цих словниках подаються норми пра­вильної вимови звуків і звукосполучень, зокрема вимови окремих граматичних форм (родовий однини, називний множини, особові форми дієслів). До них належить словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» (відповідальний редактор проф. М.А. Жовтобрюх, 1973 р.).

Термінологічні словники подають значення термінів з певних галузей знань (словники фізичних, біологічних, літературознавчих, радіотехнічних, геологічних, математичних та інших термінів). Вони бувають одномовні, наприклад «Словник лінгвістичних термінів» (автори Є.В. Кротевич, Н.С. Родзевич, 1957 р.), і перекладні, наприклад «Російсько-український технічний словник» на 80 тисяч термінів за ред. А.О. Василенка, Н.С. Родзевич, М.М. Матійко, 1961 р. У перекладних словниках спеціальні терміни перекладаються з однієї мови на іншу.

Крім названих, в українській лексикографії відомі й інші типи словників, а саме: мови письменників («Словник мови Шевченка», 1964 р., 2 томи), в яких пояснюється значення і окреслюється вживаність слів у творах письменників; топонімічні, в яких з'ясовується історія географічних назв; словотворчі, де слово розглядається з погляду словотворення; словники власних імен та ін.

«Російсько-український словник». Значним досягненням українського мовознавства є видання «Російсько-українського словника», що витримав три видання. Новий тритомний «Російсько-український словник» вийшов у 1968 р. У ньому подано 120 тисяч російських слів з перекладом на українську мову.

Значним досягненням української лексикографії є «Словник української мови» — перший в історії української мови одномовний тлумачний словник, укладений науковими працівниками словникового відділу Інституту мовознавства АН УРСР (голова редакційної колегії академік І.К. Білодід). Із запланованих десяти томів у 1970—1974 рр. видано п'ять (букви «а» — «о» включно), в яких подано тлумачення 70 161 слова. Укладено цей словник на базі величезного словникового матеріалу, ви­браного з найрізноманітніших джерел з кінця XVIII ст. і до наших , днів (художня, політична, перекладна, наукова та науково-техніч­на, науково-популярна література, праці з питань літературної критики, мистецтва, посібники і підручники, довідники, газети і журнали).

«Словник української мови» відображає стан і розвиток лексики сучасної української мови. Він охоплює насамперед активну загальновживану лексику і фразеологію. Подаються також широковідомі діалектизми і пасивна лексика, яка колись вживалася часто і яку знаходимо у творах видатних письменників, вчених.

«Словник української мови» свідчить про значне поповнення лек­сики і фразеології нашої мови, особливо в галузі науки, публіцистики, офіційно-ділової мови, і є конкретним дока­зом розквіту української мови в сучасну епоху.
Серія «Словники України»


  1. Новий тлумачний словник української мови у трьох тонах, 42000 слівю. – Київ, 2001.

  2. Словник фразеологічних антонімів української мови. – Київ: Довіра, 2001, 284с.

  3. Короткий російсько-український словник контрактивної лексики. – Київ: Довіра, 2002. – 284с.

  4. Тлумачний словник-мінімум української мови. – Київ: Довіра, 2001. – 535с.


Сучасна українська медична лексикографія

В 1936 р. виходить у 2- х томах «Українсько–латинсько-англійський медичний тлумачний словник».

Джерелами української медичної термінології були:

    1. власне українські найменування як основа і початковий етап її формування;

    2. збагачення іншомовними міжнародними термінами;

    3. творення похідних термінів за допомогою словотворчих засобів як української, так і грецької та латинської мов.


1. Орфографічний словник українських медичних термінів (29000 термінів) Л.І. Петрух, І.М.Головко, О.Я.Тормашевська. - Львів, 1993, – 480с.

2. Українсько-латинсько-російський медичний словник. – Київ: Держмедвидав УРСР, 1960. – 488с.

3. О.Мусій, С.Нечай, О.Соколюк, С.Гаврилюк Російсько-український медичний словник. – Умань, 1992.

4. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (хирургия, гнойная хирургия, онкология, акушерство, гинекология, рентгенология) Под редакцией проф. В.Г. Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.

5. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (анатомия, биология, радиобиология, генетика, аллергология, иммунология) Под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.

6. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (гематология) Под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.

7. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (биохимия, физиология, химия) под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1992.

8. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов (офтальмология, дерматология, венерология, неврология, психиатрия, эндокринология) Под редакцией проф. В.Г.Коляденко, проф. Ю.В. Шанина. – Київ: Здоров’я, 1993.
§6 Принципи українського правопису
Правила українського правопису

Правописом, або орфографією (від грецьких слів orthos – правильний, рівний і grapho – пишу), називається система правил про способи передачі мови в письмовій або друкованій формі; отже, орфографія встановлює правила передачі на письмі звукового складу мови, правила написання слів разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви і переносу слів із рядка в рядок.

В основу орфографії сучасної української мови покладено три принципи:

1) фонетичний;

2) морфологічний;

3) історичний, або традиційний.

Фонетичний принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі так, як вони вимовляються в літературній мові, тобто букви в словах, написаних за цим принципом, мають таке ж звукове значення, яке закріплене за ними в алфавіті: рот, лист, долина.

За морфологічним принципом зберігається однакове написання значущих частин слова незалежно від їх позиції у слові і від реального звучання. Наприклад, у корені жи- (жити, жила, живе) голосний в різних позиціях звучить по-різному, як и, ие, еи (жити, жиела, жеиве), але на письмі, додержуючись морфологічного принципу, його передаємо завжди однією буквою и. У слові купається в частці ся звук с зовсім не чується, разом з попереднім м’яким приголосним т він вимовляється як довгий ц (купайец’а).

Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися раніше, хоч у сучасній мові таке написання не пояснюється ні вимовою, ні граматичною структурою. За історичною традицією в українській графіці двома буквами передаються африкати дж, дз, хоч означають по одному звуку; вживається буква щ, якою завжди передається сполучення двох звуків – шч, хоч для позначання кожного з них в алфавіті існують окремі букви; вживаються букви я, ю, є, ї, що позначають такі звуки (йа, йе, йу, йі), для яких в алфавіті також є інші букви.

Крім фонетичного, морфологічного та історичного принципів, в українському правописі, застосовується смисловий, або диференціюючий, принцип, який полягає в розрізненні значень слів при написанні багатир і богатир, орел, Орел, що б і щоб, за те і зате, «Запорожець» - автомобіль, і житель Запоріжжя – запорожець (козак).
^ Правопис імен і прізвищ

  1. Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою суфіксів –ович (-йович, -ьович),-ич: Іванович, Сергійович, Васильович, Лукич.

  2. Жіночі імена по батькові творяться за допомогою суфіксів –івн(а), -ївн(а): Петрівна, Миколаївна, Віталіївна, Луківна.

  3. Імена по батькові відмінюються, як іменники відповідної відміни:

а) На –а (-я) – як іменники I відміни: Надія Петрівна, Надії Петрівни, Надії Петрівні, Надію Петрівну, Надією Петрівною, (на) Надії Петрівні, Надіє Петрівно; Микола Васильович, Миколи Васильовича, Миколі Васильовичу, Миколу Васильовича, Миколою Васильовичем, (на) Миколі Васильовичу, Миколо Васильовичу.

Примітка. При відмінюванні імен, основи яких закінчуються на г, к, х, відбувається зміна на з, ц, с у давальному та місцевому відмінках: Ольга – Ользі, Оксанка – Оксанці, Солоха – Солосі.

б) Чоловічі імена, що закінчуються на приголосний та на – о, – як іменники II відміни: Сергій Васильович, Сергія Васильовича, Сергію (-єві) Васильовичу, Сергія Васильовича, Сергієм Васильовичем, (на) Сергію (-єві) Васильовичу, Сергію Васильовичу; Петро Хомич, Петра Хомича, Петру (-ові) Хомичу, Петра Хомича, Петром Хомичем, (на) Петру Хомичу, Петре Хомичу.

в) Жіночі імена , що закінчуються на приголосний – як іменники III відміни: ^ Любов Сергіївна, Любові Сергіївни, Любові Сергіївні, Любов’ю Сергіївною, Лубове Сергіївно.

4. Чоловічі прізвища неприкметникового походження відмінюються, як відповідні іменники:

а) I відміни: Бакута, Гмиря; Бакути, Гмирі; Бакуті, Гмирі; Бакуту, Гмирю; Бакутою, Гмирею, (на) Бакуті, Гмирі; Бакуто, Гмире.

Примітка: У прізвищах, основа яких закінчується на г, к, х, відбувається чергування на з, ц, с: Шмига – Шмизі, Муху – Мусі, Барка – Барці.

б) II відміни: Шевченко, Гончарук; Шевченка, Гончарука; Шевченку (-ові), Гончаруку (-ові); Шевченка, Гончарука; Шевченком, Гончаруком; (на) Шевченку (-ові), Гончаруку (-ові).

Примітка 1. Жіночі прізвища такого типу не відмінюються.

Примітка 2. Не відмінюються чоловічі та жіночі прізвища на –ово, -их; Гладких, Довгих, Коротково; прізвища іншомовного походження на –о, -і, -е: Сальваторо, Джуагашвілі, Георгадзе; а також іншомовні жіночі прізвища на приголосний: Бауер, Зискунд.

  1. Чоловічі і жіночі прізвища прикметникового типу – як

прикметники відповідної групи:

а) Твердої: Кропивницький, Біла; Кропивницького, Білої; Кропивницькому, Білій; Кропивницького, Білу; Кропивницьким, Білою; (на) Кропивницькому, Білій.

б) М’якої: ^ Досвітній, Досвітня; Досвітнього, Досвітньої; Досвітньому, Досвітній; Досвітнього, Досвітню; Досвітнім, Досвітньою; (на) Досвітньому, Досвітній.
Використання іменників у діловому мовленні

Типовою ознакою офіційно-ділового стилю є використання віддієслівних іменників. Найчастіше вони входять до складу готових усталених кліше, і їхнє використання є необхідним і виправданим у справочинстві. Наприклад: Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави.

Щоправда, зловживання віддієслівними іменниками призводить часто до ускладнення речення. Іменники такого типу збільшують обсяг речення, тягнуть за собою цілі ряди означень і додатків у родовому відмінку, при цьому збільшується кількість пасивних зворотів. Порівняйте:

З метою забезпечення.

Щоб забезпечити зберігання.

Зберігання техніки необхідно...

Як бачимо, щоб уникнути нагромадження однотипних іменників, можна замінити просте речення на складне, після чого значення його стає чітким і прозорим.

Проте ніякий стиль не надає такої переваги віддієслівним іменникам, як офіційно-діловий. Віддієслівні іменники частіше використовуються, від дієслова. Це тому, що дієслова називають дію вужчу, конкретнішу, а такі дієслівні категорії, як вид, час, стан, створюють відтінок розмовності, який непритаманний офіційно-діловому стилю. Порівняйте:

^ Надати допомогу – допомогти;

Проводити змагання – змагатися;

Давати вказівки – вказувати.

Віддієслівні іменники мають здатність не називати конкретну дію, а лише дають загальне уявлення про неї. Вони забезпечують офіційно-діловому стилю однозначність і узагальненість змісту, надають документам певної офіційності.
Правопис слів іншомовного походження

Написання и, і, ї в іншомовних словах

1. И пишеться:

а) Після д, т, з, ц, с, ж, ч, ш, р (правило "дев'ятки") перед на­ступним приголосним: дифтонг, титан, зиґзаґ, цирк, симетрія, жираф, речитатив, шифр, бригада, шизофренія, тиреоідит, аспірин.

За цим же правилом пишуться географічні назви: Аддис-Абеба, Братислава, Бразилія, Лейпциг, Сирія, Сицилія, Алжир, Чи­лі, Вашингтон, Мавританія, але: Міссісіпі, Сідней.

Примітка. На власні назви людей правило "дев'ятки" не розповсюджується: ^ Річард, Генріх, Дідро, Грімм, Россіні, Дізель, Анрі.. Але після дж, ж, ч, ш, щ, ц перед приголосним у прізвищах пишеться и: Шиллер, Цицерон, Жильєрон, Чиковані.

б) И пишеться після деяких інших приголосних згідно з тра­диційним правописом: ^ Китай, Пакистан, Узбекистан, Єгипет. Єрусалим, Кишинів, Таджикистан, Киргизстан.

Примітка 1. И пишеться у словах церковного вжитку: дия­кон, єпископ, єпитимія, єпитрахиль, митра, митрополит, христи­янство, Вавилон тощо.

Примітка 2. И пишеться у давно засвоєних українською мо­вою словах: бурмистер (але бургомістр), єхидна, кипарис, миля, лимон, спирт, химера, нирка, митр, лиман, імбир, вимпел, серед яких більшість тюркського походження: башкир, гиря, калмик, кинджал, кисет, кишлак, киргиз.

2. І пишеться:

а) Після д, т, з, ц, с, ж, ч, ш, р (правило "дев'ятки") перед наступним голосним та й: діаспора, тіара, азійський, ціаністий, сіамський, ажіотаж, Ріо-де-Жанейро, конституційний, матеріал, індустріальний, аксіома, соціологія, радіус.

б) Після інших приголосних: фізика, хімія, афіша, джигіт, Вірджинія, біографія, Хіросима, кіпріот, шніцель, шкіпер, відеофільм, кіно, кімоно, фішка, фікус, Ліван, мінарет, пірс.

в) У кінці незмінюваних слів: колібрі, шасі, попурі,мерсі, таксі, парі, харакірі, Поті, Сочі, Нагасакі, Капрі, Замбезі.

г)Після префіксів та першої частини складних слів: безідейний, дезінфекція, антиімперіалістичний, доісторичний, безіні­ціативний, новоімперський, староіндійський, новоірландський.

3. ^ Ї пишеться після голосних: мозаїка, Раїса, наївний, Каїр, прозаїк.
Написання е, є в іншомовних словах

1. Е пишеться:

а) На початку слова та в середині слова після голосного (на місці російського э): ^ Еквадор, еліпс, електрика, коефіцієнт, силу­ет, поет, фаетон, енергія, екзаменатор, екватор.

б) Після приголосних: дециметр, деградація, метр, се­местр, шеренга, реєстр, преса, сервіз.

2. Є пишеться:

а) На початку слова, що вимовляється йе (на місці є в ро­сійській мові): Єгипет, Єрусалим, Європа, Ємен, Євразія, єресь, єретик.

б) У середині слова після голосного, апострофа та м'якого знака: реєстр, конвеєр, феєрверк, прем'єра, п'єдестал, Шевальє, ательє, але: проект, проекція.

Запам 'ятайте: фойє, майя, Гойя, Фейєрбах, Гавайї, Савойя.
Подвоєння приголосних в іншомовних словах

1. Подвоєння відбувається при збігу приголосних на межі морфем або частин складноскорочених слів, якщо вживається па­ралельне непрефіксальне слово: ірреальний, ірраціональний, імміг­рація, сюрреалізм, контрреволюціонер, інновація (бо є реальний, раціональний тощо) .

^ 2. У запозичених власних назвах та похідних від них подво­єння зберігається: Марокко - марокканський, марокканець; Гол­ландія - голландський, голландець; Ніцца - ніццький; Ясси - яссь­кий, Міллер, Мюллер, Калькутта - калькуттський, Руссо, Торрічеллі, Андорра, Інна, Бетті.

3. У загальних назвах, де відсутній збіг приголосних, по­двоєння не зберігається; каса, група, колектив, комісія, конгрес, маса, тераса, бароко, піца, коректор, інтермецо, бравісимо, беладона.

Винятки: аннали, бонна (гувернантка), ванна, манна, панна, пенні, тонна, мадонна, мотто (епіграф), брутто, нетто, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.
^ Уживання апострофа та м'якого знака в іншомовних

словах

1. М'яким знаком позначається м'якість приголосних звуків:

а) У середині слова після л відповідно до вимови: альтан­ка, альбатрос, альпініст; але: катафалк, напалм, залп.

б) У кінці слова м'який знак пишеться відповідно до вимо­ви: магістраль, діагональ, паралель, шніцель; але: шприц, метал, Суец.

в) Після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо: конферансьє, ательє, пасьянс, альянс, віньєтка, барельєф, мільярд, бульйон, ша­мпіньйон, Мольєр, Ньютон, каньйон, Готьє, Лавуазьє, портьє, бі­льярд, лосьйон.

2. Апостроф ставиться при роздільній твердій вимові перед я, ю, є, ї:

а) Після всіх інших приголосних: Барб'є, прем'єра комп’ютер, миш’як, Руж’є, Фур’є, Монтеск'є, Рейк'явік.

б) Після префіксів, що закінчуються на приголосний (на міс­ці твердого знака в російській мові): ад'ютант, кон'юнктура, ін'єкція.

3. Не пишеться апостроф і м'який знак перед я, ю при м’якій нероздільній вимові: рюкзак, кювет, бювет, пюре, бюджет, Юпітер, бязь, фюзеляж:, нюанс, кюрі, Мюллер, Гюго, мадяр, вестибюль.

^ Написання у після ж, ш

У запозичених з французької мови словах після ж, ш пи­шеться у: брошура, парашут, журі, Жульєн, Жуль, а також після ф у словах парфумерія, парфуми.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Похожие:

Навчальний посібник для студентів-медиків iconКонспект лекцій з дисципліни  Міжнародна економіка  для студентів всіх спеціальностей
Бурега В. В., Батченко Л. В., Ткаченко О. Г. Конспект лекцій з дисципліни “Міжнародна економіка”. Навчальний посібник. Донецьк, Дондау,...
Навчальний посібник для студентів-медиків iconРівне -2005р. Підготували : Григор'єва сі
Посібник містить дидактичний матеріал для корекції вад писемного мовлення. Рекомендовано для логопедів дефектологів, вчителів початкових...
Навчальний посібник для студентів-медиків iconОснови менеджменту
Богатирьова Л. Д. Основи менеджменту: Навчальний посібник. – Одеса: оназ, 2004. – 160 с
Навчальний посібник для студентів-медиків iconНавчально-методичний посібник харків 2012 міністерство освіти, науки, молоді та спорту україни
Політологія. Навчально-методичний посібник. /Упоряд.: Кашаба О. Ю. к.І. н., доц кафедри українознавства І політології: Харків: уіпа,...
Навчальний посібник для студентів-медиків iconОголошується конкурс на навчання в університетах Китаю
Китайської Народної Республіки на 2013/2014 навчальний рік відповідно до Угоди між Міністерством освіти І науки, молоді та спорту...
Навчальний посібник для студентів-медиків iconОцінка знань студентів за 100 – бальною шкалою проводиться згідно...
Приєднання України до Болонського процесу у травні 2005 року забезпечує правові основи підвищення мобільності студентів І взаємне...
Навчальний посібник для студентів-медиків iconНавчально-методичний посібник для лабораторної І самостійної роботи Спеціальність «тпкз»
Морфологія вегетативних та генеративних органів. Основи систематики, фітоекології та геоботаніки Модуль І
Навчальний посібник для студентів-медиків iconВищий навчальний заклад післядипломної освіти
В рамках програми «Підвищення кваліфікації фахівців нафтогазової галузі України для міжнародного співробітництва та роботи у західних...
Навчальний посібник для студентів-медиків iconЗвєрєва І. Д., Хлєбік С. Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч посібник
Коваль Л. Г., Звєрєва І. Д., Хлєбік С. Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч посібник. К.:Ізмн, 1997. 392с
Навчальний посібник для студентів-медиків iconРозвиток осс у гуртожитках
Підвищення впливу студентів Сумської області на вирішення питань пов’язаних з їх життєдіяльністю у гуртожитках” та запрошує до участі...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2014
контакты
vb2.userdocs.ru
Главная страница